Що змінилося у 2026 і чому тема “право парсинг” стала гострішою
Парсинг (web scraping) давно перестав бути “хитрістю програмістів” і став інструментом бізнесу, журналістики даних, досліджень ринку та навіть контролю якості (QA) у рекламі й e-commerce. У 2026 головний конфлікт той самий: дані ніби публічні, але платформа хоче контролювати доступ, швидкість збору та повторне використання.
Водночас правила стали більш “багатошаровими”. Недостатньо лише сказати “ми беремо те, що видно у браузері”. Потрібно одночасно врахувати: (1) комп’ютерні злочини та несанкціонований доступ, (2) договірні обмеження (Terms/ToS), (3) авторське право та суміжні права, (4) права на бази даних (особливо в ЄС), (5) захист персональних даних (GDPR/UK GDPR та інші режими), (6) конкуренцію та недобросовісні практики, (7) технічні сигнали, як-от robots.txt.
Публічні дані ≠ “вільні для будь-якого використання”
Публічними зазвичай називають дані, доступні без логіну й пароля: сторінки каталогу, ціни, описи товарів, відкриті профілі, оголошення, новини. Але “публічність” описує лише спосіб доступу, а не правовий режим. Навіть якщо сторінку може відкрити будь-хто, це не автоматично означає, що ви можете:
- масово копіювати контент і відтворювати його у власному продукті;
- обходити технічні обмеження (блокування IP, антибот, paywall, токени);
- збирати персональні дані й далі їх профілювати або перепродавати;
- порушувати умови договору, якщо ви їх прийняли (наприклад, як зареєстрований користувач);
- перевантажувати сервер і фактично створювати DoS-ефект.
Тому коректніше мислити так: “чи маю я законний доступ” + “чи маю право обробляти/копіювати саме ці дані” + “чи роблю я це пропорційно та чесно”.
Три практичні категорії парсингу
Для оцінки ризику зручно розділяти кейси на три категорії.
- Низький ризик: збір неперсональних фактів (ціни, наявність, технічні характеристики, години роботи), без обходу захисту, з обмеженням частоти запитів, без повного копіювання творчого контенту.
- Середній ризик: збір змішаних даних, де можуть траплятися персональні елементи (імена продавців, телефони, аватари), або збір у конкурентних цілях (агрегація каталогу). Тут уже критичні privacy, ToS, база даних, конкуренція.
- Високий ризик: парсинг за логіном, обходи антиботу, підміна акаунтів, вилучення великих масивів персональних даних, “дзеркалювання” сайту, перепродаж профілів/контактів.
1) Несанкціонований доступ і “антихакерські” закони
У багатьох країнах є норми про несанкціонований доступ до комп’ютерних систем. У США найвідоміший федеральний закон — CFAA. Важливий практичний висновок з судової практики останніх років: якщо дані доступні без автентифікації, ризик криміналізації “самого факту читання” нижчий, ніж коли ви лізете “за пароль”. Але проблема не зникає, якщо ви:
- обходите технічні бар’єри (наприклад, застосовуєте засоби проти блокувань, що трактуються як обходи);
- використовуєте викрадені/позичені облікові дані;
- здійснюєте дії, схожі на атаку: скануєте, підбираєте токени, розганяєте трафік.
У 2026 “право парсинг” часто зводиться до простого правила: не перетворюйте парсинг на “пробив” захисту. Чим більше автоматизації, тим важливіше показати, що ви дієте як “звичайний відвідувач”, лише швидше і дисциплінованіше, а не як атакувальник.
2) Terms of Service: коли порушення правил сайту стає юридичною проблемою
Умови користування (ToS) — це договір. Якщо ви їх прийняли (зареєстрували акаунт, поставили галочку, користуєтесь API), то заборона на scraping може бути підставою для претензій про порушення договору.
Критичний нюанс: для “logged-off” парсингу інколи важче довести, що договір взагалі укладено. Але як тільки ви працюєте “під логіном” або через аккаунти, ToS стають набагато небезпечнішими. На практиці це означає:
- Не парсіть дані, доступні лише після входу, якщо ToS це забороняють.
- Не використовуйте “ферми акаунтів” для збору, якщо це суперечить правилам платформи.
- Розгляньте офіційний API, якщо він існує і підходить (навіть якщо він обмежений).
3) Авторське право: факти можна, творчість — обережно
Факти як такі (ціна, дата, номер моделі) зазвичай не охороняються авторським правом. Але охороняється форма подачі: тексти описів, фотографії, дизайн карток, огляди, добірки, інструкції. Типова помилка — сплутати “публічність” з “дозволом на копіювання”.
Як зменшити ризик:
- Збирайте й відтворюйте лише фактичні поля, а не повні тексти описів.
- Фотографії та унікальні зображення — найчастіша зона претензій. Якщо без них ніяк, потрібні права/ліцензія або власний фотоконтент.
- Для аналітики використовуйте перетворення: нормалізацію, агрегацію, статистику, а не “копіювання й показ”.
4) ЄС: право на бази даних і “витяг” значної частини
В Європейському Союзі окремо існує так зване sui generis право на бази даних. Ризик тут не в окремому рядку, а в масштабі. Якщо ви системно витягуєте суттєву частину бази (або багаторазово витягуєте несуттєві частини так, що сумарно виходить “суттєво”), власник може заявити про порушення права виробника бази даних.
Практичні наслідки для парсерів у 2026:
- Конкурентна агрегація “майже всього каталогу” — високоризикова.
- Точковий моніторинг цін на обмеженій вибірці — істотно безпечніший.
- Значення має й інвестиція у створення/підтримку бази: чим більше платформа вкладає в збір і верифікацію, тим сильніша позиція.
5) ЄС: Text & Data Mining (TDM) і “opt-out” як новий сигнал
Для інтелектуального аналізу контенту (text and data mining) у ЄС діють спеціальні винятки в авторському праві. Ключова ідея для бізнесових сценаріїв: якщо у вас є законний доступ до контенту, TDM може бути дозволеним, але правовласник має право явно зарезервувати використання для TDM (opt-out) “належним способом”, зокрема машинозчитувано.
На практиці у 2026 саме тому robots.txt, метадані, заголовки та інші машиночитні сигнали почали сприйматися серйозніше. Це не означає, що robots.txt автоматично “забороняє” доступ як двері з замком. Але це може бути доказом того, що правовласник попереджав і резервував права.
6) Robots.txt у 2026: технічний стандарт, але юридична роль зростає
Robots.txt — частина Robots Exclusion Protocol, який стандартизований (RFC 9309). Сам стандарт прямо підкреслює: robots.txt — це не механізм авторизації, а прохання/політика для роботів. Проте у спорах це може грати роль:
- як доказ того, що ви ігнорували виражену волю власника ресурсу;
- як елемент “належної поведінки” (ви поважали обмеження, rate limits, disallow);
- як технічний сигнал для TDM opt-out у європейських сценаріях.
Практичний підхід: якщо ви будуєте комерційний парсер — вмійте читати robots.txt, поважайте sitemap, робіть винятки для “disallow” зон і фіксуйте це у логах.
7) Персональні дані: коли “публічно” все одно означає “під GDPR”
Якщо ви збираєте дані, що ідентифікують людину (ПІБ, телефон, email, фото, нік, посада, гео-мітки, ID профілю), ви майже напевно потрапляєте під режим захисту персональних даних (GDPR/UK GDPR та аналоги). Тут головні “межі легальності” не у слові “парсинг”, а у слові “обробка”. Вам потрібні:
- правова підстава (часто — legitimate interests з тестом балансування);
- принципи мінімізації (беріть лише те, що реально потрібно);
- прозорість (як ви інформуєте суб’єктів даних — складне, але критичне питання);
- безпека (контроль доступу, шифрування, журнали);
- строки зберігання і видалення;
- права людей (доступ, заперечення, видалення тощо).
У 2026 регулятори все частіше розглядають масове “викачування” профілів як високоризикову активність. Тому для більшості бізнесів безпечніше працювати з неперсональними публічними даними або з персональними — але з чіткими обмеженнями, документованим тестом інтересів і мінімізацією.
8) Недобросовісна конкуренція, “перепаковка” і паразитування
Навіть якщо ви обійшли ToS і приватність, залишається конкуренція. Якщо ваш сервіс фактично “сидить” на чужому каталозі й монетизує його без дозволу, платформа може будувати аргументи про недобросовісну конкуренцію, паразитування на інвестиціях, введення в оману користувачів (наприклад, коли виглядає, ніби дані “ваші”).
Ознаки, які підвищують ризик:
- Ви відтворюєте більшу частину бази, а цінність вашого продукту — лише інтерфейс.
- Ви оновлюєте дані дуже часто, фактично “заміщаючи” майданчик.
- Ви прибираєте брендинг/посилання і створюєте враження першоджерела.
9) “Рецепт” легальнішого парсингу: чекліст на 2026
- Формалізуйте мету: навіщо збираєте, яка користь, які дані потрібні мінімально.
- Обмежте обсяг: вибірка, а не “все”. Частота — помірна. Кешуйте.
- Не обходьте захист: жодних обходів логіну, токенів, paywall, “зламу” антиботу.
- Поважайте robots.txt: disallow, crawl-delay (якщо є), sitemap, user-agent правила.
- Не копіюйте творчий контент: тексти/фото — тільки з правами або замінюйте на фактичні поля.
- Privacy by design: відсікайте персональні дані, де це можливо; якщо ні — документуйте lawful basis і мінімізацію.
- Логи й аудит: хто, коли, що парсив; які правила robots були застосовані; які обмеження по швидкості.
- Контакт для правовласників: прозорий канал для скарг, швидке видалення контенту.
10) Що робити, якщо сайт прямо “забороняє парсинг”
Заборона в ToS або robots.txt — сигнал, що потрібно обрати один з безпечніших шляхів:
- перейти на API (офіційний або партнерський);
- зменшити обсяг до мінімального й збирати лише факти, без персональних даних;
- попросити дозвіл/ліцензію або укласти договір на доступ до даних;
- змінити продукт так, щоб він не залежав від повного копіювання (додати власні дані, аналітику, user-generated внесок).
Висновок
У 2026 “легальний парсинг” — це не один закон і не одна галочка. Це комбінація: законний доступ, повага до технічних правил, мінімізація даних, відмова від обходів захисту, обережність з персональними даними та з масштабом вилучення баз. Якщо ваш процес побудований так, що ви можете пояснити його юристу й регулятору як пропорційний, прозорий і безпечний — ви в сильнішій позиції, навіть якщо дані публічні.
Де проходить межа “lawful access”
У багатьох режимах (і в авторському праві ЄС для TDM, і в оцінці комп’ютерних ризиків) ключовим словом є lawful access — законний доступ. Простий тест: чи може середній користувач отримати ці сторінки без спеціальних хитрощів, і чи ви не порушуєте окремі обмеження доступу. Наприклад, сторінка може бути “видимою”, але:
- доступ обмежено географічно або за віком (і ви це обходите);
- контент призначено для зареєстрованих користувачів, але його “підглядають” через технічні помилки;
- платформа використовує токени, підписані URL або одноразові посилання, а ви їх масово збираєте й відтворюєте.
Чим більше ваш доступ схожий на експлуатацію прогалин, тим гірше виглядає позиція “ми просто читали публічне”.
Юрисдикції: один парсер — різні правила
Парсинг часто міжнародний: сервер у ЄС, користувач у США, дані про людей з України. У 2026 це означає, що правила можуть “накладатися”. Для практики важливі два моменти:
- Персональні дані тягнуть за собою юрисдикцію за місцем проживання суб’єкта (наприклад, GDPR для резидентів ЄС) і за місцем діяльності контролера/процесора.
- Договірні та конкуретні спори часто “прив’язані” до країни платформи або до суду, обраного в ToS (якщо договір застосовний).
Тому для комерційних проєктів корисно мати хоча б базову карту ризиків: де розміщені сервери, чия аудиторія, які дані збираються, і які нормативні режими потенційно застосовні.
DSA та доступ до даних для дослідників: чому це важливо бізнесу
Європейський Digital Services Act (DSA) підсилив вимоги до прозорості платформ і створив механізми доступу до даних для перевірених дослідників у контексті системних ризиків. Для бізнесу це сигнал: “ринок даних” рухається в бік керованого доступу (через процедури, API, інтерфейси), а не нескінченного хаотичного scraping. Якщо ви будуєте продукт на даних великих платформ, подумайте, чи можна еволюціонувати від парсингу до договору або офіційного каналу.
Документи, які реально допомагають у разі спору
Коли виникає претензія, виграє не той, хто “правий у теорії”, а той, хто може показати контроль процесу. Мінімальний набір артефактів комплаєнсу:
- політика збору даних (що, навіщо, з яких джерел);
- опис технічних обмежень (rate limiting, кеш, повага robots.txt);
- оцінка персональних даних (які поля можуть бути персональними і як ви їх фільтруєте);
- процедура реагування на скарги (takedown, блокування доменів-джерел, blacklists).
Навіть короткий, але реальний документ часто знижує градус конфлікту: ви демонструєте, що керуєте ризиками, а не “викачуєте все підряд”.